Методичні рекомендації
для самостійного вивчення теми
«Недопущення неформальних платежів на підприємстві»
для працівників КНП «МЦПЛЗ м. Краматорськ».
Неформальний платіж – грошові кошти або їх еквіваленти, які пацієнт або родичі пацієнта надають лікареві чи іншому персоналу закладу охорони здоров’я; пожертвування та/або благодійні внески, які просять/натякають/пропонують зробити пацієнта, купівля ліків та/або медичних виробів за наданим у закладі списком, а також будь-які подарунки в натуральній формі. Подарунки в натуральній формі можуть включати товари (солодощі, алкоголь, кава тощо) або послуги, які пацієнт, його родичі, або інші особи пропонують співробітнику закладу охорони здоров’я (наприклад, будь-які товари або знижки, безкоштовне обслуговування тощо). Це платіж, який не передбачений офіційними правилами ЗОЗ.
У МОЗ наголошують, що всі українці можуть безоплатно отримати широкий спектр медичних послуг завдяки Програмі медичних гарантій, однак практика неформальних платежів у медзакладах досі існує і підкріплюється «традиціями» та менеджментом медзакладів. Така ситуація є абсолютно неприпустимою. НСЗУ повністю покриває медзакладам вартість лікування та реабілітації пацієнтів. Пацієнти мають право на безоплатні ліки та перебування у стаціонарі, а лікарі та медсестри отримують заробітну плату шляхом раціонального розподілу коштів керівництвом закладу. Вимагати кошти у пацієнта – це злочин. Медзаклад, в якому вимагали гроші з пацієнта, ризикує втратити договір з НСЗУ і залишитися без фінансування.
Якщо надання медичної допомоги ставлять під умову перерахування коштів до благодійного фонду чи вимагають оплатити ліки, які входять до пакета НСЗУ, то за це лікар може нести кримінальну відповідальність за ч. 3 ст. 354 КК України. Водночас потрібно пам’ятати, що надавач (лікарня) не має права висувати незаконну вимогу щодо оплати за надані медичні послуги, зокрема оплату лікарських засобів і медичних виробів, що входять до програми медичних гарантій і які надаються пацієнту безоплатно згідно з цим договором, пацієнтами в будь-якій формі, яка є попередньою чи наступною умовою для отримання пацієнтами медичних послуг, що надаються згідно з цим договором, і повинен здійснювати контроль за тим, щоб працівники надавача та підрядники не вимагали від пацієнтів таку винагороду. Порушення зазначених вимог є підставою для притягнення до відповідальності надавача у порядку, передбаченому законом та цим договором. Наприклад, за окремих обставин, негативними наслідками для надавача може бути повернення коштів замовнику, що сплачені за відповідні послуги.
Згідно змісту Концепції реформи фінансування системи охорони здоров’я схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 30.11.2016 № 1013-р, більшість українців живуть у страху стикнутись з вітчизняною системою охорони здоров’я. Попри сплату громадянами з власної кишені майже половини коштів на охорону здоров’я додатково до загальнодержавних податків вони вимушені отримувати послуги, що надаються на базі застарілої інфраструктури, без гарантій якості і поважного ставлення до прав та гідності пацієнтів. Така організація системи не лише порушує конституційне право людини на доступну та якісну медичну допомогу, знижує рівень здоров’я та тривалість життя українців, але і перешкоджає економічному розвитку та соціальній згуртованості суспільства.
Унікальність української системи охорони здоров’я, що відрізняє її чи не від усіх інших країн сучасного світу, полягає в тому, що Конституція України формально передбачає безмежні гарантії забезпечення всіх громадян безоплатною медичною допомогою у державних та комунальних закладах охорони здоров’я.
Однак забезпечити дотримання таких необмежених гарантій у цій сфері для всіх без винятку своїх громадян неспроможна не лише Україна, а і будь-яка з найпотужніших економік світу. Формальність цих політичних декларацій, їх економічна необґрунтованість призвели до цілковитої втрати прозорості системою охорони здоров’я - попри встановлене Конституцією України необмежене право на безоплатну медичну допомогу, громадяни України майже ніколи не можуть розраховувати на вчасне і якісне безоплатне лікування в державних та комунальних лікарнях і поліклініках. Додаткова оплата різними способами (або у вигляді так званих благодійних внесків, або шляхом вручення пацієнту чи його близьким списку “того, що потрібно для лікування” у зв’язку з відсутністю у лікарні тих чи інших лікарських засобів, або у вигляді відвертої чітко сформульованої медичними працівниками вимоги сплатити за ту чи іншу послугу) вимагається у переважній більшості випадків.
Багаторічний світовий досвід свідчить про те, що пряма оплата людиною за лікування у разі хвороби у момент отримання медичної послуги - найменш ефективний і вкрай небезпечний для суспільства спосіб фінансування медичної допомоги. Сучасне лікування багатьох хвороб є дуже дорогим, і для бюджету окремої сім’ї його вартість зазвичай є значним фінансовим шоком. Крім того, проблеми із здоров’ям важко передбачити заздалегідь, отже, індивідуальні грошові накопичення також не є ефективним рішенням навіть для тих, хто може це собі дозволити.
Саме з цієї причини, за визначенням ВООЗ, в основі тих систем охорони здоров’я, які найкращим чином здатні задовольняти потреби населення, лежать здійснення попередньої оплати за ту медичну допомогу, потреба у якій виникне у разі погіршення здоров’я, здатні забезпечити належний рівень солідарного захисту людей у разі хвороби та належну ефективність управління зібраними для фінансування охорони здоров’я ресурсами.
Метою реформи фінансування системи охорони здоров’я є створення та запровадження нової моделі фінансування, яка передбачає чіткі та прозорі гарантії держави щодо обсягу безоплатної медичної допомоги, кращий фінансовий захист громадян у випадку хвороби, ефективний та справедливий розподіл публічних коштів та скорочення неформальних платежів, створення стимулів до поліпшення якості надання медичної допомоги населенню державними і комунальними закладами охорони здоров’я.
Державні гарантії в сфері надання медичних послуг повинні бути приведені у відповідність з економічними можливостями суспільства шляхом визначення державного гарантованого пакета медичної допомоги, що базується на пріоритетах охорони здоров’я, враховує поточний економічний стан і можливості держави та фінансується з урахуванням положень статті 95 Конституції України.
Разом з тим дослідження підтверджують високий рівень формальних та неформальних платежів - частка витрат пацієнтів на послуги у сфері охорони здоров’я, лікарські засоби та медичні вироби з власної кишені становлять майже 48 відсотків загальних поточних витрат на охорону здоров’я в країні. Крім того, у 2021 році 17,1 відсотка домогосподарств зазнали катастрофічних витрат у зв’язку із здоров’ям, що є одним з найвищих показників серед європейських країн та несе особливі ризики для вразливих категорій населення. Найбільшими категоріями особистих витрат пацієнтів є витрати на лікарські засоби, зокрема з недоведеною або низькою ефективністю, а також лікування та під час отримання стаціонарної медичної допомоги.
Відповідно до Стратегії розвитку системи охорони здоров’я на період до 2030 року схваленої розпорядженням Кабінету Міністрів України від 17.01.2025 № 34-р, одна із ключових цінностей визначає пріоритетами розвитку і повинні враховуватися під час розроблення політик і виконання заходів, передбачених нею, та бути невід’ємними ознаками системи охорони здоров’я 2030 року:
- людиноцентричність в охороні здоров’я - інтереси людей, повага та врахування їх потреб, забезпечення права та можливості брати участь у прийнятті рішень щодо власного здоров’я, дотримання та захист прав людини, які мають вплив на здоров’я, та забезпечення пов’язаних із ними державних гарантій;
- рівність та справедливість - розвиток системи охорони здоров’я повинен забезпечувати дотримання умов і можливостей рівного та справедливого доступу людини до якісних медичних послуг незалежно від місця проживання, раси, етнічного та соціального походження, політичних, релігійних та інших переконань, статі, віку, сексуальної орієнтації, гендерної ідентичності, сімейного чи майнового стану, місця проживання, фізичного та психічного стану з метою їх захисту від катастрофічних витрат на охорону здоров’я;
- спільне вироблення послуг охорони здоров’я - люди, територіальні громади та спільноти повинні бути ефективно та відповідально залучені до взаємного та рівноправного партнерства з органами влади та іншими суб’єктами у сфері охорони здоров’я у процесі планування, надання, моніторингу та оцінки послуг охорони здоров’я;
- ефективність та підзвітність - ефективне використання та розподіл наявних та потенційних ресурсів, забезпечення прозорості у прийнятті рішень щодо їх використання та розподілу, зменшення корупційних ризиків та налагодження чіткої комунікації між всіма учасниками управління та використання ресурсів;
Метою Стратегії є створення такої системи охорони здоров’я України, за ефективного функціонування якої кожна людина матиме повноту можливостей подбати про своє здоров’я, підтримувати, зберігати його та отримувати найвищий доступний рівень медичної допомоги та медичного догляду, а особи та суб’єкти, залучені до її надання, матимуть прозорі та ефективні інструменти для реалізації власного потенціалу та впливу на формування політик щодо охорони здоров’я на всіх рівнях.
Завданнями з реалізації Стратегії є забезпечення фінансового захисту пацієнта, недопущення катастрофічних витрат у разі захворювання та реалізація політики нульової толерантності до корупції у сфері охорони здоров’я, зокрема шляхом розширення кола суб’єктів декларування;
Також Верховна Рада України ухвалила в другому читанні проект Закону «Про внесення змін до Основ законодавства України про охорону здоров’я щодо удосконалення обмежень для медичних, фармацевтичних працівників та фахівців з реабілітації під час здійснення ними професійної діяльності».
Законопроект розроблено Міністерством охорони здоров'я на виконання Державної антикорупційної програми на 2023-2025 роки. Документ забороняє лікарям, фармацевтам, фахівцям з реабілітації призначати ліки, медвироби чи допоміжні засоби реабілітації під впливом прямих чи непрямих фінансових стимулів, а саме:
· отримання сувенірної та брендованої продукції;
· премій, бонусів, подарунків;
· повернення частини коштів за призначення;
· участі в конкурсах, лотереях, подіях від фармпредставників в обмін на призначення.
“Сьогоднішнє рішення Парламенту є важливим кроком на шляху підвищення якості лікування та рівня довіри до медичної системи загалом. Прозорість, відсутність фінансових стимулів і персональної вигоди є запорукою об'єктивності рекомендацій, які надають лікарі, фармацевти та фахівці з реабілітації. Наведу простий приклад: наше Міністерство активно розвиває систему реабілітації у сфері охорони здоровʼя, ці послуги надаються безоплатно в межах програми медичних гарантій, вартість послуг, яку компенсує держава медзакладам, абсолютно ринкова. Водночас останнє дослідження проекту USAID «Підтримка реформи охорони здоров'я» свідчить, що 17% неформальних платежів, які здійснювали пацієнти в лікарні, стосувались умовно кращого засобу реабілітації у порівнянні з тим, що надається державою. Це якраз і є той наслідок недобросовісної промоції, яка ґрунтується виключно на чиємусь фінансовому інтересі, і яку зупиняє прийняття цього законопроекту”, - повідомив Міністр охорони здоров'я України Віктор Ляшко.
Також під заборону підпадає виписування лікарських препаратів на бланках, які містять рекламну інформацію чи сприяють контролю частоти призначення. Обмеження поширюватимуться й на медичні вироби та допоміжні засоби реабілітації. Фармацевти під час відпуску лікарських засобів на прохання покупців будуть зобов’язані надавати достовірну інформацію про наявні аналоги, які можуть бути еквівалентними за своєю дією, складом або ефективністю. Крім цього, забороняється приховувати інформацію про ліки з аналогічною діючою речовиною за нижчою ціною, керуючись власною вигодою.
Методичні рекомендації підготовлені уповноваженою особою
з питань запобігання корупції Миколою Поперекою
19.05.2025
